Ніби куля із рани солдата
Повернулась до дула назад,
Ожила так занедбана хата
І розцвів занехаяний сад.
Тато з мамою відмолоділі
По кудлатих, як ніч споришах
Мчать до мене, як стріли до цілі,
Притулити до серця спішать.
Тільки я у тумани повитий
В дзюбку часу до інших країв
Переношуся , щоб погостити
У своїх чад хоч декілька днів.
Та боюся, що їх не застану,
Бо й вони у історію мчать…
Справді , куля із рани солдата
Не вертає ніколи назад.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=264417
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.06.2011
автор: Рідний