Важко бути незайманою коханкою героя-коханця. Коли ревнощі терзають напівпритомну душу, коли оточення засуджує кожен невимушений погляд в його сторону, коли в нього армія наївних, проте на все готових прихильниць. І байдуже, що ця незайманість розповсюджується тільки на душу.
Ми познайомились в мережі. Йому 35, в нього чудна донечка з прекрасними очима і найщирішою посмішкою, яку коли-небудь малювали найвидатніші художники. Він мужній і гордий. Він марить донькою і невтомно працює. А що я? Дівчина з сумними очима, яка малює губи в червоний колір, щоб здаватись впевненою і сильною. Я мрію народити йому сина, але він цього ніколи не дізнається, мені не вистачить повітря та відваги сказати йому про це. Ми спали? Ні. Кохались? Наполовину. Тільки я з ним...у своїх думках перед сном. Це банальна проза, в якій я відкрила частинку моєї скаліченої душі. Можна осуджувати мою манеру писати, манеру одягатися, спосіб життя, проте не дано нікому уповноважень осуджувати чужу душу...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=261112
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.05.2011
автор: Коханка