Замоскаліла Україна-мати...
Синів найкращих віддала в солдати,
А на козацьких, свіжих ще, могилах
«Птенцы гнезда Петрова» гнізда звили.
Затихли війни, сутички і чвари,
Не топчуть ниви хижаки-татари,
Не оскверняють храмів езуїти...
Чого ще треба?! Тільки жити й жити!
Панує всюди, наче, лад та спокій...
Ще не реве, не стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер грізно ще не виє,
Та й «гори-хвилі»... ще не гори-хвилі.
Росте Тарас...
Він ще малий та босий.
Пасе ягнят, ще пану воду носить,
Ховаючись у бур’янах, малює...
Малий!.. А все-то бачить, чує!:
Криваві сльози на щоках у неньки,
Страждальний стогін і кайданів дзенькіт.
Та прийде час! – Куди і щезне спокій!
Зросте Тарас – застогне Дніпр широкий,
Сердито вітер загуде-завиє,
І гори-хвилі тії гнізда змиють.
Росте Тарас...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260857
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.05.2011
автор: Василь Царинюк