Цілунки цілунки скільки в них насолоди,раніше я теж ними насолоджувалась,та сьогодні...сьогодні я зрозуміла,що цілунок
то є мова,слова пісні,яка лине з колиски,дотики якої торкаються твого мозку і заколисують своїм співом,це як джміль
торкається волохатими ніжками пелюсток троянди у нашім саду,щоб залишити той пилок...що подарувала йому інша троянда,
той пилок то є цілунки,то є любов,саме тому так пахнуть квіти,саме тому ми шаленіємо коли нам дарують квіти і в той момент
цілуємось,цілуємось чужим цілунком,який належав тій квіточці,яка у вас в руках,яка померла подарувавши вам цілунок,у мене
не було в руках квіток,та той цілунок перетворив мене на немічне немовля,залілеяне рідними обіймами,заколисане хвилями
того бездонного озера.Заглянувши у вічі чоловіка я зрозуміла як він мене кохає,вперше у житті я відчула це,десь усередині,
вперше,без слів,також вперше я відчула,що у мене є душа,велика,безмежна простора душа,її колір,якого вона кольору? Яка її
плоть?Звідки вона бере початок і де її кінець?Може там,де сідає сонце?Чи може там звідки витіка струмок?І де той початок
того струмка?Мені хотілось зануритись з головою у водоспад і спробувати побачити її,особливо колір,тоді я скочила з
гарячого піску і побігла,побігла до водоспаду.-Діано,зачекай,я хотів тобі сказати,та в той момент я не чула його слів,
я занурилась у водоспад і відкрила очі,та нічого окрім навколишнього середовища не побачила,крізь чисту воду розпливчато
мерегтіли хмари,небо,озеро,віти,та душа...Де ж вона?Тут я побачила очі Ореста,він обійняв мене так сильно,до болю,а мої
думки витали високо в небі з птахами,я не дихала в його обіймах,лише через якусь хвилю я прокинулась.-Оресте,у мене є душа
я хотіла побачити її колір.-Діано,твоя душа має колір райдуги,можеш у цьому не сумніватись,ходімо на пісок,ти вся тремтиш,
вода сьогодні тут дуже холодна,тобі не можна хворіти.Він має рацію,на березі тепліше,він має наді мною владу.А потім він
засипав мене геть усю піском і перетворився на сапера,одного разу він був такий зосереджений,та все одно підірвася на тому
мінному полі,сонце почало ховатись,насувались маленькі темні хмарки і почав накрапати дощик,під час дощу вода в озері
ще тепліша,моя голова була вся в піску,я навіть не встигла вимити її як слід,як небо стало грозовим,вмить стало холодно.
Орест побіг шукати коней,а я не хотіла виходити з води,бо у ній було тепліше ніж на березі,коні теж не розраховували на
грозу,тому забрели далеченько,добре,що я не боюсь блискавки,бо вона так розгулялась і зовсім не збиралась додому.Орест
був такий мокрий і смішний-Треба забиратись звідси,бо цей дощ надовго,навіщо ти його замовила,коли в моїх кишенях нема
шампанського?Того дня я вивчила ще один урок їзди верхи-галопом,головне керувати тілом і не закривати очі,це я добре засвоїла
,а ще треба трішечки розумітись у тактах.Вдома було тихо,тихо і спокійно,після душу я ще дізналась,що таке лазня,ось
там я і зігрілась і відігрілась.Вечір був винятковий,після дощу все оживає,навіть зорі загоряються іншим світлом,ми ще
встигли ними помилуватись,та трохи пізніше,бо Орест потягнув мене до озерця рахувати лебедів,їх стало більше,аж на двох,
признаюсь вам чесно я не була від тих каченят на сьомому небі,та Орест...-Поглянь які вони пухнасті та сіренькі,-Точно,що
сіренькі,а виростають такими красенями,-я не вміла всміхатись,коли мені було сумно-залиш їх,ходімо краще погодуємо коней,
Звичайно він зрозумів мій стан,він завжди мене розумів,без слів,тому він насипав птахам зерна і ми пішли до коней.-А ти й
справді мене любиш...-З чого ти взяв?-Я бачив,там,біля птахів,ти мене любиш...а коней? ти любиш коней?-Ні,зовсім ні,
вони мені подобаються,поглянь які величезні у нього очі і темні як ніч,а вона чомусь сумує,може він не закохався у неї?
-А хіба у нього є вибір?його посмішкапідносила мене до небес-Так,я люблю тебе,чуєш,лише тебе і ніякі коні і птахи мені без
тебе не потрібні,вони не замінять мені твою посмішку,поцілуй мене-А якщо вони почнуть сміятись?І він відвів погляд на
коней-Тоді я тебе поцілую.Знаєте,вони чомусь не сміялись.-Ходімо,Діано відпочивати,бо завтра ти маєш бачити як сходить
сонце на тому озері,ти маєш виспатись.-Після тієї лазні я ніби щойно прокинулась і знову спати?А ти стомлений?-Ні.
Та він ніколи не скаже чи він стомлений,іноді він спить в авто,всього півгодинки і знову рухається вперед.-То може ми
трохи порахумо зорі?У місті я ніколи на них не звертала,зорі та й зорі,а тут вони притягували мене до себе своїм світлом
-Діано,Діано,пада пада ти встигла?-Не встигла,вони так швидко падають.-Зменш бажання,мабуть воно завелике.-А що я можу
бажати?У мене все є,у мене є ти,хіба що я можу бажати тебе.-А мрії?Я вгадав твої мрії,саме так ти уявляла наше життя,
далеким від галасу і люду,так Діано?-Так,мій любий,саме таким я уявляла наш дім,у тебе все вийшло,ти найкращий чоловік
у світі.-А у тебе є ще мрії?-Так,є,я хочу відчути аромат Маракешу,а ще мені іноді сниться,що якийсь страшний індіанець
малює щось на моїй руці,уявляєш такий собі малюночок на моїй долоні?У тому сні я проводжу ось так рукою по твому обличчі
-Тихо,Діано,тихо,не треба нічого казати і він так крепко зжав мою руку і тримав так довго довго,-А що ти хотів мені
сказати там на озері.-На озері?Ходімо спати,може до завтра згадаю.
Боже! Як тихо і спокійно! Дякую тобі!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=260167
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.05.2011
автор: Ольга Ратинська