Вже вечоріло. Місяць випливав,
Неначе човен у багряні хмари.
Рахуючи хвилини він чекав,
Понад усе, чекав свою кохану.
Дивився на малюнок із вогню,
І слухав пісню, в шелесті каштанів.
Ховалися за горизонт останні
Червоні смужки з блиском янтарю.
Світилася шеренга ліхтарів,
Спроваджуючи тіні перехожих,
Таких подібних і таких несхожих,
Що розумілись, інколи, без слів.
А він тримає ніжні пелюстки,
Їх бережно до серця притискає.
Пилок рожевий зтрушує з руки.
Замріяний... Закоханий… Чекає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259937
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2011
автор: Віктор Нагорний