Розклала віти, наче коси діва,
Колись була розкішна і вродлива...
Розбещена вітрами-парубками
Позбулась честі й волі із роками...
А як шептали – слів таких не чула.
І безтурботну долю обіцяли…
Так і було, аж поки не поклали
На сиві трави – і в собі відчула...
І пестили, і коси розплітали.
Не слухала, не бачила нікого…
Насолодилися, й безсовісно зламали.
Навіщо ж так знущатися, для чого?
Порозлітались. Тиша за ланами…
Тепер шепочуть іншим, інші гнуться.
До ніжних слів, до сильних, гарних в’ються.
А що за тими ніжними словами?...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259874
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 16.05.2011
автор: Віктор Нагорний