Вона мене вабить у глиби єства
Печальна, як сонце і ніжна, як вітер,
Бідою наповнена, щастям пуста,
Та все ж наймиліша на світі.
Несуть чорногузи відгомони жнив
За обрії знані й незнані,
Аби я їй мовив: прости, розлюбив…
Та марне їх «кру» на світанні.
Зіб’ються з орбіти небесні тіла,
Морози окутають всесвіт, -
Я в Бога для неї замовив тепла
Століть, якнайменше, на десять!
15/04/11
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259551
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.05.2011
автор: Рідний