7.ЛІТ
. . .
Дерево палає, пристрастю горить,
Займається друге, що поруч стоїть,
А третє – від нього. Бушує багаття.
Там велич, істина, любов, знання,
Абсолют там, віра, самопізнання.
Свобода блаженного льоту п’янить,
Льоту душі в блаженнім тім світі.
Там краще. Причина – два раї в тобі.
Ще більше грошей, жінок, влади,
Емоцій, пристрастей, азарту, слави.
О, земна насолода! Ілюзорна вона,
Бо обумовлена матерія – тінь істини,
Все в ній і сама вона – відносна,
В рабстві умовностей завжди була.
На нові страждання приречена вона.
Яка в ній свобода?! А істина сама?
Не має границь, незалежна, свобідна.
Тінь свободи духа – свободі матерії,
Відносно матерії істина – реальна,
Що в тіні – ілюзорно до тіні самої.
Злетів уверх і знань набрався,
Створив нове – блаженства взяв,
Від тих знань душа піднялася,
Енергію дала, збагатила життя.
Достойне, вагоме життя творця.
Перший рай – блаженство душі,
А другий рай – блаженство тіла.
Проснись пізнання трансстану суті!
Розв’яжеться вузол матерії й духа –
Зникнуть сумнів, неспокій, тривога.
Блаженство – в єдності душі і тіла.
Твоя жива істота –
Суспензія твоя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=259086
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 12.05.2011
автор: Володимир Кондратик