Видряпати під шкірою,ніби під корою
кістних стовбурів земного хребта,
прописами динамічні сполучення
тебе зі мною.Огорнути душу гірчичним сувоєм...
І,не помилившись,обрати один зі ста
хибних екваторів,що ділять навпіл мене й Голландію.
Вкинь снодійне до внутрішніх кратерів,нехай розтане тишею
між невротичними гландами.
Засинати під муркотіння кішки,нюхати евкаліптові нутрощі.
Додавати в лате кедрові горішки і топити в ньому перламутром хвою...
Так,наче гвоздика,я хвиляста і дика.Так,відчуваю себе живою.
Прорости травою на схилах,частувати голодних плодами.
Відчути грунт,його життєдайну силу,пірнути у нього ногами...
Віддавати тобі всі соки,як емпіричне знамено любові.
Через край ,мов інсульти раптові,
пересипати зерно у спокій,переплітати намисто в шию.
Лити тобі на плечі ніжно-жорстоко
ранній весняний вечір...
Поки він не засохне...І ти його снами змиєш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258520
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 09.05.2011
автор: Леона Вишневська