Якби я могла зірвати руками скелі
і кинути ними в прострілене наскрізь небо,
щоб його пихаті,густі акварелі
не дивились у вічі так ницо й ганебно!
Щоб всі мереживні звуки сплелись разом з вітром
назустріч ідеально-щасливому дню і закинули його
десь в останній тиждень квітня.
Здається,тоді я тебе найбільше люблю.
Якби ж я могла випити всі океани і оросити ними
спраглі суші самотніх душ...
Прокидаєшся рано,їси на сніданок суші і приймаєш душ.
Розумієш,що насправді нічого значного
ти ще й досі не взмозі зробити.
Мабуть,вже досить...В житті сталою поки є лише випадковість.
Лірична совість поранена,тепер ми з нею минулі коханці й теперішні
квити.
Якби я могла читати навиворіт молитви,
носити на долонях підбори...
Складати в хаотичному порядку алгоритми
і ставити діагноз"Виліковно хворий".
Поки я збираю по людях щось
невагоме,на смак солодке,ягідне...
Ці симптоми для втоми викликають
терпінням надмірну лагідність.Іноді просто
мігрені й судоми.
Якби я натхненням могла завагітніти,
щоб в кожну бездітну,порожню голову
вкласти,мов у радянську скрипучу шафу,
по ідеї,думці,слову...Не в одязі,
а оголену жінку-музу,що вміє грати в шахи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=258163
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 07.05.2011
автор: Леона Вишневська