Ніколи не сприймай мене буквально!
Я під повіками ховаю револьвер...
У цьому найболючіша моя фатальність,
Бо поки...
усі колишні ще живі й ніхто не вмер.
Усі щасливі і пускають соки,немов
надрізані від гнилі фрукти.Я з них вичавлювала спокій.
Загорни моє вологе серце у фольгу
і постав на сонці.
Нехай готується.Напівсирою мене куштувати наврядче смачно.
Чомусь,з усіх можливих значень-по інерції обираєш нісенітницю.
Десь посеред минулих 9 життів ти мене,здається,вже бачив...
Якими ж до безглуздого смішними бувають люди,
що перед вівтарем дають обітниці.
Як можна стверджувати те,що наврядче
коли-небудь буде?
Сьогодні наречена-німа...а завтра-
повія, наречений,як завжди,-незрячий.
На білій сукні багато свіжого бруду,ти її поволі знімав...
Розриваєш відвертістю груди,а в них серце аритмією плаче.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257753
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 05.05.2011
автор: Леона Вишневська