Миколі Базилю
В кульбабах Базилевих, травах
Дрімає тиша золотава
Лише бджола не потура,
Невтомно й весело збира
Солодке жниво з квіту-цвіту,
Немов доказуючи світу,
Що в добрій формі, не стара.
Й немов одна цінує мить -
Усіх розбуркує, дзумить.
І лінькуватій комашні
Дає поради голосні,
Зганя дрімоту на осонні,
Щоб спраглі повіви озонні
Раділи молодо весні.
А пензель Базиля зліта,
Ввібравши миті і літа
(Натхненню теж не все одно,
Як оживає полотно
І звідки родом таємниці...) -
Летять кульбаби - вічні птиці -
На сиве трав'яне рядно.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=257628
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 04.05.2011
автор: Вячеслав Романовський