Я,мабуть,таки Бог.
Одна половина людства
мене боїться,а інша не впевнена чи я взагалі існую...
Якщо твій особистий натхненний пролог
констатує наявність всього навсього двох
фанатично стурбованих і давно не голених
буддистів,тоді можеш брати вище.
Я навмисне тебе не чую!
Між нами щось таке кисле,якщо розрізати,
то всередині схоже на ківі.
Я не сприймаю,я десь на десяти відсотках зависла...
у твоєму епохальному (моно)архіві.
І поки терпець рветься нитками,
я босоніж на підвіконні,замотана в ковдру...з цигаркою,
сонна.
Ловлю павуків і мені не бридко.
Санскрити в утробі,в німій порожнечі.
Зламали струм і лишили його відкритим.
Я переводила речення в речі,
з латини на есперанто...
Думала,це безпечно.
Засинати з тобою поряд і прокидатись
наодинці зранку.
Мені раніше так личило носити олівці у волоссі.
Полоскати у твоєму горлі кінчики своїх пальців.
І,можливо,подумки...
Я роблю це й досі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=256537
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 28.04.2011
автор: Леона Вишневська