Колись до мене мить остання прийде,
Мов плахи ніж спадаючий на карк ,
Кругом життя кипітиме гармидер, -
Не вчує світ, як прогримить цей вдар.
Цвістиме сад і гул хрущів оберне
Вечірню млу в розкішну суєту,
На ниві неба золотисті зерна
Засіє Бог , а я в моріг вросту.
Капела жаб зі ставу :«кваки – кваки»,
У теплій хвилі вітер їхній спів
Ген за діброву однесе. Й виття собаки
Лунатиме , як за минулих днів.
Роси кришталь бринітиме на травах,
Цвіркун сполоще горло раз і два,
І поки ним лунатиме відправа
Свій крик сховає в тишині сова.
Ні , не сумую, що прийде та хвиля,
З якої вмить стає дев’ятий вал, -
Ясний мій зір і кріпке сухожилля,
Щоб зріти ціль і втримати штурвал.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=255426
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.04.2011
автор: Рідний