***
Усе життя служив для тіла.
Тепер для духу послужу!
Та ти, відчувши владу й силу,
Мене вже кличеш за межу.
Вже краєш гострим лезом ночі
Життєві далі голубі.
Дивлюсь до тебе, смерте, в очі:
-Ну, як не совісно тобі!
Сталактит
Що за думка, мов сталактит,
У печері, де небуття?
Я у долі прошу в кредит
Хоч годинку, хоч мить життя.
Осідає додолу пил
На дорозі моїй курній.
Ну, позич хоч краплину сил,
Щоб ступити ще крок по ній!
За гнуздечку судьбу ловлю,
Мов коня зупиняю "Стій!".
Боже, як я життя люблю!
Це ж найбільший набуток мій!
Та чому ж це тьмяніє світ?
Потьмяніла і доля з ним
І шепоче мені в одвіт:
-Віддавати не маєш чим!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254565
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 18.04.2011
автор: Терен