Лісова дорога спутана травою,
Височать над нею велети-дуби.
І хитає гордо праліс головою
Та дивують очі вікові чуби.
Юність волошкова птахом прилетіла,
Визира звабливо з рідного села.
І садком вишневим ніжно зашуміла,
Й до дверей хатини рвучко повела.
Опиняюсь миттю на знайомім ганку,
Поскоріш відкрити, втрапить до сіней.
Байдуже брязкоче заржавіла клямка:
Й не в гостях я в батька - в царстві я тіней.
Павутиння складки обіймають бридко
І беззубо, мертво осміхнулась піч.
За плачем беззвучним інше вже не видко -
Захиталась юність, обірвалась в ніч.
Гей! - Озвався вітер, - сивий чоловіче,
Чом туманний погляд в стежку увіткнувсь?
Одинокий пагорб на розмову кличе,
Ти ж, мов дід старезний, до землі зігнувсь.
Цвинтар примостився на пологім схилі -
Там єства, здається, часточку зронив.
То ж піду вклонюся батьківській могилі,
Перед нею довгим часом завинив.
Розійшовсь, на пісню щедрий, соловейко...
Пролунало збоку: "Це, синочку ти?"
-Смерть твоє Полісся, від'їжджай швиденько -
Шепотіли тихо схилені хрести.
-Став Чорнобиль славний лютою бідою,
Звір радіаційний поруч причаївсь.
Он дерев верхів'я поз'їдало ржою...
Й гострий згусток болю по мені розпливсь.
Повертав додому, наче з домовини,
Прокладали сльози в серці борозну,
А село - змертвілий клаптик України -
Кожен вечір бачу, тільки-но засну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=254038
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.04.2011
автор: Терен