Весна занадто юна для тривог...
То стиглий дощ вкрадається у груди,
А я, мабуть, перечити не буду,
Лише прийму, як долі епілог.
І хай мені забракне в гамі нот,
Щоб описати ті акорди тиші,
Які з очей твоїх невпинно пишу,
Бо це є щастя однозначний код.
Мені не треба більше, зовсім ні!
Нехай дощить, - терпіння мить велика.
Моя весна буде́ і, мабуть, звикну,
Що то моє, то суджено мені!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=253886
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.04.2011
автор: Марічка9