От знов настав печерний вік,
Щоправда у добу космічну:
Забув про душу чоловік,
Забув святе, забув про вічне.
І неба зболені уста
Так часто скаляться громами,
І я - не той, і ти - не та,
Й нема кохання до нестями.
Здається, світові кінець.
Пора до витоків вертати.
Паскудний золотий телець
Уже задумав богом стати.
А люди, наче хробаки
Гниючої земної туші,
Все роблять... ніби навпаки
І продають поганцю душі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=252337
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 07.04.2011
автор: Терен