Зрадлива мить гарує нині
Ти вірив їм, немов дитині
За руку крокував услід
Та віра припинила свій політ
Все скинуто з верхів’я даху
Безжальний світ жадає краху
Болить за правду давніх літ
Схопив надійно клятий гніт
Навіки в пам’яті хрестів
Забутий плач у рані зрів
Вже й ангели бояться висоти
Навкруг коріння безпорадної мети
І ти…твій образ тут
Забудь, забудь її, забудь
Ці безкінечні тіні каяття
Вона одна, вона одна…
І зовсім поруч – на краю
Між павутиння каменем тону
Ці нескінченні катування
Та ні хвилини на благання
Ти все зітри на віки-вічні
І хоч в тенетах темноти
Прозрінням вражених в каліцтві
Для себе серце збережи…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=251911
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.04.2011
автор: Андрій_Данко