Я їду додому! До рідної хати!
Де ждуть мене дуже і батько і мати.
Здається, що вічність пройшла вже з тих пір,
Коли я востаннє заходив у двір,
Заходив додому, до рідної хати.
І хай там роботи чекає багато,
Того не боюсь я, для мене та праця –
Сама насолода. То радість! То щастя!
Не знаю, куди і дівається втома;
Душа, мов та пташка: Я вдома! Я вдома!..
Заснути не можу – колеса вагону
Вигукують, наче: Додому! Додому!
Лежу горілиць на «плацкартній» полиці,
А в мріях стою вже у рідній світлиці.
Цілую матусю, і батька цілую,
Яке ж бо то щастя: Я бачу їх! Чую!
Прихожу до тями – я знов у вагоні,
Сусіди лежать безтурботні і сонні.
Так прикро стає, що не скажеш нікому:
Ви знаєте, я, оце, їду додому. Додому!
Для мене це свято! Ви чуєте?– Свято!
Я їду до матері. Їду до тата.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250507
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.03.2011
автор: Василь Царинюк