нічого ніби й не помінялося за останні два роки,
хіба що ти трішки виросла і навчилась менше мовчати.
тепер правда не просинаєшся від його обережних кроків
в коридорі і не заслоняєш вікна в кімнаті
перед тим, як лягаєш спати у велике холодне ліжко
і спокійної ночі бажаєш тільки улюбленій сірій кішці
"у когось немає і цього"-думаєш, але зовсім на трішки
всередині щось обривається і ти знов залишаєшся стояти на місці.
вечорами сидіти в прокурених барах, пити дешеве пиво
жалітися першим зустрічним на себе, склянка за склянкою.
а потім всю ніч намагатися знову навчитися вірити в диво
на задньому сидінні чиєїсь брудної машини до самого ранку.
грати в мовчанку з найкращими друзями-стінами,
зневажати себе, як всі інші, за усі ці безглузді вчинки.
і боятись нарешті заглянути в очі хоч би найменшим змінам
у забитій маршрутці пропускаючи незнайомі зупинки.
нічого ніби й не помінялося, тільки ти тепер пишеш сумне
і холодні тоненькі пальці втратили ніжність до клавіш.
коли дуже чогось хотіти- воно збувається, коли щось ненавидіти- воно мине,
а все втрачене дороге повертається знову до тебе, коли засинаєш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=250483
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.03.2011
автор: Эллен Грин