***
Не стримать часу, як коня.
Час поспішає, шляхом битим
Років десятки проганя,
Здіймає куряву - прожите.
А в темряві тисячоліть
Іздавна люд чогось шукає
Той древній корінь, древню віть,
З якої сутність витікає.
Століття плентають недбало,
То знічено, а то зухвало
По древньому лицю планети.
Проклятий вік землею ходить,
Серця тридцятими холодить,
Чеканить час свої сонети.
Десятини
Як Божий дар, шматок за шматом,
Із сивих прадідів, дідів...
Ці десятини назбирати -
Незмірних коштує трудів.
Людино від землі і Бога,
В тенета втрапивши зневір,
Ти не второпаєш, для чого
Тебе погнали на Сибір.
Крижинились гарячі сльози,
І од наруги та морозу
Тужавіли уже й думки.
Тебе (за піт) на смерть голодну
В пустелю дику і холодну
Ведуть червоні варнаки.
Голодний зашморг
Послухай марення землі...
Їй теж болить, вона завила,
Нечиста, зрощена на злі,
Щедротну - скнарою зробила.
Бо вже не здатна годувать,
А всюди скроплена бідою,
Голодний зашморг одягать
Пішла понурою ходою.
Втонули села в бур'янах,
Вітри гасають по ланах,
Та віє пусткою повсюди.
Жахлива сіра круговерть...
То тут, то там маячить смерть,
І привидами бродять люди.
Чорний "воронок"
Скотилась неба голова
Скривавлена, за обрій впала,
Зчорніла злякано трава,
Кульбабки кліпать перестали.
Зірки сплелися у вінок,
А страж ночей завис безсило,
І тільки чорний "воронок"
Прорізав тишу знахабніло.
Хати ховаються в садах,
Під вікнами блукає страх.
...В одному свічечка воскресла.
До мужа горнеться жона,
Припала чайкою сумна,
Зітхнула зболено: "Пронесло!"
Безбожна віра
Храм з небесами розмолвляв,
До Бога руки простягнувши.
Хтось купола йому відтяв,
На Божу віру посягнувши.
То час "неронів" повернув,
Бо вже, одурений вождями,
Народ безбожництва сягнув,
Зробивши ідолів богами.
Мовчало змучене село
І знов на панщину брело
В поля з чужими вже хлібами.
Розсіявся кривавиць дим,
Новий з'явивсь натомість Рим
З німими смирними рабами.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248755
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.03.2011
автор: Терен