Душа кричить, на волю рветься
Та серце все ще трішки б*ється
Душа так проситься, болить
Та не зпинилось ні на мить
Те серце, хоч давно вже хворе
Та все ж свій ритм ще відбива
Воно спинятись не готове
І буде битись до кінця
Тієї миті іноді достатньо
Щоб стати вільним, стати птахом
І в вічний вирій полетіти
І вже назад не повернути
Моя душа, як пташка сизокрила
Вона б злетіла, якщо були б крила
Та покищо не вмію я літати
Тож змушения я по землі блукати
На волю хочеться ж то як
Але в кайданах я однак
В земному тілі я закутий
І долею на вік забутий
Забутий, загнаний у глухий кут
Але я все ще є, я ще живий
На жаль чи щастя я не знаю
Та сам себе я убиваю
Для чого, чесно сам не знаю
Я себе просто не люблю
Себе я просто зневажаю
Колись я сам себе уб*ю
Такі думки також бувають
Та цього я все ж не зроблю
Тому, що права я не маю
І з тим я душу свою вб*ю
А цього я ніяк не хочу
Нехай вона собі живе
Алеж я також жити мушу
Допоки тіло не помре............
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=248272
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.03.2011
автор: Fagotyst