Я чекала тоді, затаївши за злобою трепет,
Затаївши любов, щоб від болю й себе заховати.
А її не було́, лиш відлунням стихалося "де ти?!..".
Так чекала-ждала ще наївним дитям тебе, мати...
Я просила доріг нас не зводити більше ніколи,
Уявляла собі тої зустрічі мить доленосну.
Розказала б, мабуть, як уперше зібралась до школи...
І про ту, хто прийшла у той день заплести мені косу.
Чи ти чуєш мене,а чи чула, як билося серце?
Хто дав право піти, залишаючи злобу образи?
Все безжально мовчиш, тож моєю уже не назвешся.
Ні життя, ні картин, лиш загублені в безвісті пазли.
Я чекала тоді, а тепер вчуся жити спокійно,
Хай розсудить нас Той, в кого влада й розгадки з ключами,
Щоби часом мої не холонули також обійми,
Щоб історія ця із новими не сталася нами...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=247833
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.03.2011
автор: Марічка9