* * *

Запиває  самотність  терпким  ще  й  швидкими  ковтками,
Поки  сум  надвечір'я  їй  горло  не  стиснув  комком.
Проклинала  любов,  як  любила  колись  до  нестями,
Різко  стерши  сльозу  із  обличчя  свого  рукавом.
Зійде  ніч,  ніби  вічність  і  спогади  пройдуть  з  похміллям,
Розчинившись  туманом  у  небі  святих  нетривог.
Десь  мрійливо  колись  ще  запахне  м'якою  ваніллю,  -
То  молитви  нічні  все  ж  почув  її  відданий  Бог.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=245745
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.03.2011
автор: Марічка9