В той день йшов сніг пухкий, великий,
Вкривав дороги та поля,
Злипалися від втоми віки,
Тому в селі спинився я.
З кабіни вийшов розім’ятись,
Дівчина вийшла на поріг
З маленької, сільської хати
З подвір’я прибирати сніг.
Допоможу давай, дівчино,
Зігріюсь трошки, розімнусь,
До Києва, напевно, нині
Заметами не доберусь.
Не сперечалася красуня –
Лопату тихо віддала,
Вона хмільна, рум’яна, юна
У сяйві сніжному була.
Де втома ділася – не знаю
Сніг розгортав, мов трактор, я
– Для вас я приготую чаю, –
Красуня мовила моя.
Буран вітрам розправив крила,
Чай кригу серця розтопив...
– Яка ж вона привітна й мила, –
З ікони янгол говорив.
– Буран за вікнами лютує,
Не вижену вас з хати я, –
І постіль в залі вже готує
Для мене дівчина моя.
Ось світло вимкнули у хаті,
Лежу один, та сон десь зник,
Ось мишка почаа пищати
Вже чую я красуні крик:
– Рятуйте від мишей, благаю!..
Її на руки підхопив,
Цілую, слізки витираю,
Як кіт, напевно, муркотів.
Під ковдру я поклав з собою
Красуню злякану тоді.
– Я буду поруч із тобою
І в радості, і у біді.
Під ранок тільки ми заснули...
Я мишкам завтра дам зерна:
Вони ж до мене пригорнули
Найкраще в світі мишеня.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=244256
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.03.2011
автор: Ерох2