Під небом стоголоса, вічна «Ave...»
Минулого і вічного злиття.
І янголи з волоссям золотавим –
Провісники безсмертного життя.
А я не хочу в темінь, за лаштунки...
Я відриваюсь раптом від землі!
І розкидаю на снігу малюнки!
.....Я застигаю Мавкою в вікні...
Там біситься до сказу хуртовина
І місячну доріжку заміта...
А я шукаю погляд твій єдиний...
Лише мені! Це істина проста.
І я не хочу більше перевтілень,
Чекання, випадковостей, сумлінь,
Тривог, а потім фантастичних зцілень,
Депресій, шо приходять навесні.
Послухай, моє ладо, б’ється серце...
І я з тобою поруч. На краю.
А в небі – вічна «Ave...», а не скерцо...
І стільки в ній любові! І жалю...
P.S. Ске́рцо (итал. scherzo — буквально «шутка») — часть симфонии, сонаты, квартета или самостоятельная музыкальная пьеса[1] в живом, стремительном темпе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=243112
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.02.2011
автор: Мищенко Светлана