Ну, то що, поговорим, порушивши злий тиші щем?
Фарби ночі течуть по ослизлому мокрому склі,
Ніч плюється липким кавернозним досвітнім дощем,
А десь в космосі зорі вдивляються в профіль Землі.
І так тоскно муродить по тілу мелодія фльор,
І мандражить і дражнить жоржиновий креп жоржет,
Ці натільні відбитки від тіней, як аква колор,
Тремор душ, тремор рук із розчахнутих наскрізь манжет.
Аж судомить спонтанно, пульсує судинами кров,
Тінь проковтує спрагло сплетіння знеможених тіл,
В божевільному Jungle - танок гарячковий ізнов,
Вир нуртує, не старчить над прірвою втриматись сил.
Ну, то що, поговорим? Про… Чуєш! Ні, зараз, не час
Про погоду…не варто, бо ранок дістався до стін,
Тіні дихають ще, вони ж схожі, так схожі на нас,
Ну, а що як це ми? І від нас залишається тлін.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=240244
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.02.2011
автор: Лана Сянська