В тиші падаючого вечірнього снігу,
Я відчуваю незримий подих зими:
Ледь відчутний холодок криги,
Що тане в проваллі нічної пітьми.
Колись я любив це приємне чекання,
Солодке чекання дивних подій,
Коли оживе зимове смеркання,
І відкриється казка з країни завій.
В сріблі постануть мовчазні дерева,
У білосніжну перину вдягнеться земля,
І сонце освітить світлом рожевим,
Диво ранкове,сміючись здаля.
Незаймано свіжа зимова картина,
Немов оновляла душу мою,
І я ще малий,ще зовсім дитина,
Вірив , що так прекрасно в раю!
Зима надворі,а я не чекаю,
Дорослість моя дарує знання,
Та який же той рай?Тепер я не знаю,
Бо диво-не диво,і я вже не я...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236772
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.01.2011
автор: Межа реальності