Туман куривсь, як у Моне,-
вечірнім подивом ліловим
і обіймав тебе й мене,
і щось шептав на гречній мові.
Незнана Франція і ми,
немов навіки поріднились,
і, вибрідаючи з пітьми,
один до одного тулились.
В долині річки, саме тут,
де нам дала притулок груша,
тумани знову заметуть,
і розхвилюють, і зворушать.
Розтане вернісажний щем,
загоються давнішні рани.
І ми у душах понесем
бузком розцвічені тумани.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236618
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.01.2011
автор: Вячеслав Романовський