На вулиці ще стояв день, люди поодиноко стояли на пероні, деінде хтось проходить повз по перону займаючи місце навпроти вірогідної зупинки потрібного вагона. Стрункий та красивий чоловік в дорогому вбранні нервово ходив по перону туди-сюди, було помітно що він кудись запізнюється, а може просто поспішає. Взагалі подорож електричкою займає чимало нервів, але чоловіка зараз вочевидь турбувало інше, він щоразу поглядав на дорогий годинник на зап’ястку та на залізничну колію, точніше на ту частину колії звідкіля мала прийти електричка. Ось нарешті вдалині з’явилася зелена морда потягу, придивившись пильніше чоловік розібрав що то вантажний потяг, це відкриття визвало радість на стурбованому обличчі. Та радість зовсім не в’язалася з тим нетерпінням котре видавали його рухи.
- Це добре! – Красень в дорогому вбранні майже по дитячі зрадів та пробубонів сам до себе. – То я нікому не заваджу, нікого не затримаю.
В той самий час коли вантажний потяг на великій швидкості наблизився на небезпечно близьку відстань, Красень-Самогубця наблизився до краю перону, коли потяг зробив гучний гудок щоб попередити пасажирів про своє наближення, Самогубця міцно заплющив очі та сміливо відштовхнувся від землі штовхаючи своє тіло вперед, туди де зараз мали проїхати залізні колеса, на які тисне тисячотонний механізм локомотива та вантажу.
Самогубця летів вперед під гучне гудіння локомотива, летів вперед під грохот вагонів, аж ось відчув ривок і його щось жбурнуло, жбурнуло так сильно що навіть вибило дух. Дивно, але Самогубця не відчув болі, якось дивно він упав на щось м’яке, було дивно наскільки він знав самогубців в рай не приймають, тому мало б бути щось схоже на якийсь великий вогонь, жагучий та пекучий, захотілося розплющити очі та подивитися де він, але як же страшно.
- Вставай! Бач, розлігся! – Веселий Голос змусив Самогубця здригнутися.
- Пробачте, що ви сказали. – Пролепотів перелякано Самогубця.
- Кажу нічого валятися! Іншим заважаєш! – Не забарився роз’яснити дивний Голос.
- А що є і інші? – Самогубця намагався підвестися з заплющеними очима але сильні руки схопили його та поставили на ноги, дивно ноги у нього лишилися так само як і руки, лише пронизливий вітер пробирав до кісток та у вухах стояв грохот вагонів, гудка вже чутно не було. Схоже починалося.
- А що думаєш, один такий?! – Так само весело повідомив Голос.
- Пробачте, а Ви чорт? – Самогубця читав про пекло, але так і не зрозумів має там бути спекотне чи холодно, саме зараз чомусь відчув нестерпний жар, напевне вже.
- Ні. – Засміявся Голос тягнучи кудись Самогубця. – Я Демон!
- Пробачте не хотів Вас образити. - По шкірі Самогубця побігли мурашки, тому що коли голос називав свою посаду, то вітер якось дивно загудів у вухах.
- Ти ба! – Здивувався Голос припиняючи тягнути Самогубця. – А чого ти очі не розплющуєш?
- Боюся. – Чесно зізнався Самогубця ще щільніше стискаючи повіки.
- Як під потяг так сміливий, а як очі розплющити так боїться. – Здивувався Голос.
- Не знаю, думаю коли розплющу очі, то шляху назад вже не буде. – Пояснив своє бачення Самогубця.
- А не думав що коли стрибнеш, то шляху назад вже не буде? – Розреготався Голос. – Хоча мені байдуже.
- А що Ви будете робити? – Самогубця затремтів всім тілом подумки малюючи собі майбутні страждання.
- А що, є якісь пропозиції?
- Зовсім ні. – Поквапився з відповіддю Самогубця.
- І чого тебе туди поперло? – Запитав Голос.
- Це має якусь різницю? – Самогубця опустив плечі та схилив голову, дивно у нього були і плечі і голова, видно ті хто писав про душу зовсім нічого не розуміють, душа також має тіло та може відчувати, хоча а як же інакше, яке то було б пекло без відчуття болю.
- Для тебе напевно, так.
- Ви праві, хоча що то змінить?!
- Я можу послухати. – Повідомив Голос. – Ще є час.
- Розумієте? Як би краще сказати? – Самогубця зупинився відшукуючи потрібні слова.
- Кажи як є!
- Я живу в не справжньому світі. – Випалив Самогубця.
- Це як? – Здивувався Голос.
- Мої товариші на справді не мої товариші. – Спробував пояснити Самогубця.
- А чиї? – Не зрозумів Голос.
- Вони зі мною тому що це їм вигідно, жінки зі мною тому, що їх ваблять мої гроші та моє соціальне становище. – При тих словах плечі Самогубці якось понуро опустилися, та вся його постать згорбившись ніби зменшилася. – Всюди брехня, зневіра та запустіння.
- Головне що сам не брешеш. – Сказав Голос.
- Це як? – Здивувався Самогубця.
- Еге! – Голос якось навіть зрадів. – То ти сам брехун, то і довкола таких позбирав.
- Інакше я б не досяг того що маю. – Самогубцю зачепила насмішка Голосу, звідкіля то в біса йому знати як в світі ведуться справи.
- А що ти маєш? – Голос зацікавлено чекав на відповідь.
- Нічого. – Знов похнюпився Самогубця пригадавши де він та що зробив.
- То й нащо то було треба? – Схоже Голос вирішив почати катування з таких далів як болючі слова.
- Не знаю. – Зовсім розгубився Самогубця.
- То якого висновку ти дійшов?
- Що я жив не правильно? – Самогубця нерозумів що від нього хочуть.
- То спробуй ще раз. – Сказав Голос.
- А можна? – Цього разу Самогубця не просто розгубився а був спантеличений.
- Та будь ласка! – Вигукнув Голос.
- Але як?
- Розплющуй очі, та бувай здоровий. – Просто сказав Голос.
- Так просто. – Самогубця недовірливо помахав головою.
- А чого ускладнювати?
- Гаразд. – Самогубця розплющив очі та почав озиратися довкола, він стояв на пероні на вулиці ще стояв день, люди поодиноко стояли на пероні, деінде хтось проходить повз по перону займаючи місце навпроти вірогідної зупинки потрібного вагона, навпроти нього стояв хлопець доволі міцної тіло будови та весело посміхався.
- Гей! Які люди! – Якийсь перехожий радісно хлопнув хлопця по плечу. – ДІМОН! Чого ти тут, нам в другий вагон!
- Та я йду вже. – Весело узвався Голос котрий вилетів з усміхненого рота хлопця який стояв навпроти Самогубця. – То, як? Очуняв вже?
- То нічого цього не було? – Розчаровано прошепотів Самогубця.
- Та облиш ти цього нещасного! – Якась дівчина трохи далі з двома великими пакетами стояла погрозливо вперши руки в боки та зверталася вочевидь до співрозмовника Самогубці. – Витяг з під коліс той досить! Краще допоміг би.
- Не сварись Маша, йду вже. – Хлопець простяг Самогубцю долоню котру той здивовано потис та в два кроки опинившись біля дівчини підхопив пакети.
- Заждіть! – Самогубця кинувся наздоганяти свого рятівника. – То що мені тепер робити?
- Живи. – Хлопець просто потис плечима.
- Але як? – Не зрозумів Самогубця.
- Чесно. – Пояснив хлопець.
- А можна з вами? – Попросив Самогубця.
- Ще не вистачало кормити якогось волоцюгу! – Втрутилася дівчина.
- Я не волоцюга. – Образився Самогубця.
- А що, Маша, ось тобі і чоловік буде! – Розсміявся рятівник.
- Та нащо він мені здався?! – Така пропозиція схоже не влаштовувала дівчину. – Ні дров не нарубає, ні води не наносить! Диви який слабенький. Я б влаштувала його вантажником, так його не візьмуть.
- Я бізнесмен! – Самогубець гордо вип’ятив груди.
- У всіх є вади. – Осадила бізнесмена дівчина. – А що знайдемо тобі якусь роботу, я ж також не ідеальна.
Самогубця здивовано подивився в серйозне, але доволі гарне обличчя дівчини, зараз він готовий був з нею посперечатися, тому що йому здавалося що вона ідеальна.
- А що сестро гарного кавалера я тобі знайшов? – Знов розсміявся рятівник.
Під’їхала електричка та рятівник з дівчиною зайшли до тамбуру.
- Заждіть на мене! – Самогубця ледве встиг вскочити, як за його спиною закрилися двері, та електричка попрямувала за своїм маршрутом, везучи Самогубцю до іншого, нового життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236445
Рубрика: Літературна пародія
дата надходження 23.01.2011
автор: Линник Анатолій