В гіркій скорботі дерево за літом...
За ніжним небом - синім оксамитом,
І ще за сонцем, хоч палке, зате
Таке блискуче, що душа цвіте!..
В гіркій скорботі дерево за літом...
За зелен-листям, ніжно-білим цвітом,
Та за плодами, хоч важкі, зате
Такі яскраві, що душа цвіте!..
В гіркій скорботі дерево за літом...
За чорним зелом, сонечком зігрітим.
І за дощами, хоч сумні, зате
Такі ж бо щедрі, що душа цвіте!..
А зараз осінь: мачуха сердита...
Зриває листя, про́те цим не сита.
Додолу хилить, хилить до землі,
Що вже холодна, в білій вже імлі...
А там зима... Мов штучна серед снігу...
Вона ріку заковує у кригу.
А дерево підкорюється сну
І літо сниться у той час йому...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236137
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.01.2011
автор: АнГеЛіНа