Розгублено і винувато
мені дивилася услід...
Не йшов - стояв. Бо ноги - з вати.
Душі не чув. Була, як лід.
Сказав. Старався, щоб не гостро.
Себе боров. І поборов:
- Сім'ю порушити не просто...
А в серці шаленіла кров!
Минуло літ з тих пір багато
(мені здавалося - століть)...
А в серці карбом:
винувато
Любов розгублена стоїть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=236119
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.01.2011
автор: Вячеслав Романовський