А сонце грудневе річним поросям
Беркицьнулось й більше не хрюка.
В багрянці небесна куфайка уся.
Зарізали... Тихо... Ні звуку...
А промінь останній стримить, наче ніж
Із сонця, немов з поросяти.
...І батько руками розвів: – Ріж - не ріж.
Ми ледь дотягнули до свята...
На тому й минулась історія вся.
Святковано свято, будновано будні.
Та сонце жертовним річним поросям
Мені видається у грудні.
Той промінь останній стримить, наче ніж...
... Річ батька: – Малий, посторонься...
Я тихо благаю: ти свинку не ріж.
І крик мій, як промінь із сонця.
...Знов сонце пищало в призахідний час,
Що аж відбивалось у скронці.
Ми зоряних ще напечемо ковбас
З свинини грудневого сонця.
Народиться сонце у грудні нове,
Сальця нагуляє і рік проживе.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=235211
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 16.01.2011
автор: СавчукМикола