Пам`ятаю як в дитинстві я пускав у небо змія,
І, захоплений шаленством,вірив щиро в мрію,
Підійнятися у небо й щоб, як на долоні,
Осягнути світ широкий і небеса бездонні.
Сподівався зрозуміти особисту сутність,
І навчитись оминати ,без мети суєтність,
Думав я,що у висотах правду краще видно,
Бо маленькі там турботи і мріяти не стидно.
Виріс я, і вріс в землицю,в небо не дивлюся,
А дитинство-небилиця,правду вже забувсь я,
Та коли я бачу змія,що злітає в небо,
Безнадійно розумію,де загубив я себе.
Й ностальгічно проводжаю безутішним зором,
І болючий помічаю свій дорослий сором,
Зрадив я своє дитинство,над сутністю знущався,
Бо забув я про шаленство,й суєті піддався.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233912
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.01.2011
автор: Межа реальності