нічого не сказавши, ти пішла
розглядати сонце, але без мене...
все, що загубила, - давно знайшла, -
без спільних снів, яких вже не повернеш.
вони такі тривкі і непостійні,
такі мінливі, як прихід весни...
ти знаєш, ми були безмежно вільні,
бо вже кохали щиро, як могли.
усе бриніло радістю і сміхом,
любов давала паросткам тепло...
ми вірили, що буде тепле літо,
яке вкраде нас під своє крило
і знову ранок, - кава, як завжди,
що зіграва від холоду зимою...
ти знаєш, як в минулому були
усім поєднані навік з тобою.
не існувало жодних перепон,
які здолати разом не зуміли
я знов беру у руки телефон,
бо дзвониш ти і серце заболіло...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=233063
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.01.2011
автор: Роман Штігер