Ялинову зелену гілку,
Притулю, колючу, до щоки,
І в душі заплачуть гірко,
Болючі вмотивовані думки.
Відкриють істину відлунням:
Судьба ялинок- помирати взимку,
І чим вродливіша красуня-
Життя дорожче продадуть на ринку.
І чим стрункіша лісовиця,
Тим менш у неї буде весен,
У гіллі день відгомониться,
Життєвій драмі дописавши есе.
А люди...Люди,як ялинки!
В талановитих шлях-короткий,
Жили,творили,й стали невидимки,
Сумні лишивши за собою нотки.
Найтяжча доля-для вродливих,
Частенько так в житті буває,
Чи спрведливо це?Несправедливо...
Та хто ж у нас про це питає?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=232192
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.12.2010
автор: Межа реальності