Під покривалом сірого неба,
Самотнє сонце вмирає,
Опустивши сльози-проміння,
В зимовий ліс...
В червоному кольорі сонячного німба,
Вона, все ж, тепло шукає,
Заворожена дивним видінням,
За хвилину, до темних завіс...
А потім,обтяжена холодом,
Ще під враженням минулих подій,
Вона засне,зовсім невпевнена,
Що проснеться колись...
І їй присниться,сповнена гомоном,
Щасливих,але наївно-безпорадних людей,
Лицем у минуле повернена,
Дорога,що петляє кудись...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231690
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.12.2010
автор: Межа реальності