Домівкою пахнуть
антонівські яблука,
гукають у юність-
до саду й ріки.
Припрошують спогадом:
десь там і я блукав,
приносив плоди тобі,
наче зірки.
І ти в пелені їх
тримала розгублено,
і щось говорила
мені невпопад.
Усе те минулось...
Лиш ти - не розлюблена,
хоч наші листи
й розгубив листопад.
Рясних сподівань
паперові кораблики
навіки, здається,
кудись одпливли.
Мені ж досі пахнуть
антонівські яблука
вустами твоїми
з тих літ,
де були.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231363
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2010
автор: Вячеслав Романовський