Мій Боратин, мій Стир, моя річка життя,
Мої луки – духм’янячі груди.
Моя ладо і дітки, чари - спів солов’я,
Я про вас пам’ятатиму всюди.
Не забуду батьків, ті роки, що прожив
І стежки, що проходив босоніж.
Пам’ятаю про край, ним завжди дорожив,
Знаю Колки, Веснянку, Вітоніж.
Тепер внучкам своїм, все на світі віддам,
Хай Господь мені більше їх вділить.
І хоч часто буває, - лишаюся сам,
Та родинне тепло гріє й світить.
Боже, прошу подай, мені спокій душі,
Я шукатиму щастя в роботі
До вершини ніколи не буде межі,
Коли серце у грудях колотить.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=231263
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.12.2010
автор: Віталій Назарук