Верба одиноко над річкою стоїть,
Розпустила зелені коси
І тихо з вітром гомонить,
Вітер чеше її довге волосся,
Перебирає кожний листочок,
Підсипає під корінь пісочок,
Гладить і колише її віття,
Обіймає її стан щомиті.
А вона , тяжко вздихає,
Про коханого дуба мріє...
Вісточку із вітром посилає
У ліса його відправляє.
Дуб шумить у зеленому гаю,
Чекає наречену-вербу...
Та вона росте там де є вода,
Не може жити в лісах верба.
Отак і росте самітньо, красуня та,
Дивиться у воду на свою вроду,
А дуба- легіня молодого, нема,
Тільки вітер-друг розвіває їй журбу ту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229815
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 19.12.2010
автор: Макієвська Наталія Є.