Лишень вечорова сутінь
проникне за межі стін,
дійде до самої суті,
того, що ховає тінь
і місячнозубим круком
цей день заклює до мли,
ти візьмеш мене на руки
і винесеш з-під землі -
на вечір, на ніч, на вічність
на всесвіт твоїх долонь,
на ліжко, яке заклично
парує густим теплом.
Роздягнеш мене до болю,
до ран від ядучих снів.
Лежатиму під тобою
цнотлива, як перший сніг,
як схвилена плоть пустелі,
як тиша перед «АОМ»…
В глибокому ж небі стелі
дрижатиме слід мого
урваного крику – срібний,
тонкий до безмежжя нерв.
І все, що тобі потрібно –
не випустити мене.
Блакитноперисті птиці
обсіли цю волосінь.
І варто мене впустити -
вони розлетяться. Всі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229422
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.12.2010
автор: Tara Maa