У золотому дурмані
Час плине, як вода.
І ти ідеш навстріч мені
Принадна, молода.
І кожен день з тобою - мить!
І все зворушує, шумить.
А пісню серця зрозуміть
Уміє лиш звізда.
Вона пантрує із небес
І сяйвом зігріва.
В огромі зоряних чудес,
Як фея ожива.
Веде в незнаний дивосвіт
І веселковий стелить цвіт,
Де соловейко поміж віт
І килимом - трава.
І розчиняються літа
У пристрасті німій.
Прибоєм до звізди зліта
Нечутні "мила!", "мій!".
У цих словах безсмертя код,
Бо їх причал не "до", а "од",
І в генах людства - не рекорд -
Безмежжя по прямій.
2010
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229393
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.12.2010
автор: Вячеслав Романовський