Після слова «іди», починається рух в порожнечу,
Закриваються очі, щоб тримати холодну сльозу.
І не має думок, мозок – сіре і зморщене лечо…
Замість слів - дріботіння… і на дно, бо відрада внизу.
Після слова «пробач» відчиняється зморене серце,
Сива пам’ять зрізає пласт гірких непотрібних думок.
Всі недбалі слова викидає в іржаве діряве відерце.
І у тебе є шанс на новий, більш розважливий крок.
Після слова «твоя» ти уже не ідеш, ти літаєш,
Зігріваєш собою холодний навколишній світ.
І не треба пояснень, ти усе розумієш і знаєш.
Ти прибудеш в коханні, скільки випаде радужних літ.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=229269
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.12.2010
автор: Віктор Нагорний