Я не можу повірити в те, що замерзло усе, навіть, мрії,
Білим полум’ям вкрита земля поміж вулиць і снів,
Люди всі навкруги наче змовились, стали чужими,
Докричатись, достукатись в серце без криків і слів.
Я до тебе не йду не тому, що не можу й не хочу,
Надто слизько на сходах, щоразу я скочуюсь вниз
На останньому кроці, і знову, і знову, і знову
Підіймаюсь угору, щоб тільки не бачити сліз.
Не відчути нічого, ні щастя, ні страху, ні болю,
Тільки слухати гуркіт і збитий пульсації ритм,
За тобою іду, але я не хворію тобою,
За тобою ітиму крізь ночі, світанки і дні.
Я щоразу питаю: навіщо, для кого, для чого?
І щоразу не можу зібрати потрібні думки…
Я люблю тебе… так… моє серце край твого порога,
Мої рими розкидані вітром сюди і туди…
Я не хочу повірити в те, що замерзло усе і навколо
Неможливо знайти навіть стежку із свіжих слідів,
Я лише відчуваю – дорога моя не по колу,
Просто будь моїм сонцем, прошу тебе, поміж світів!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=227196
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.12.2010
автор: Lenchikk_n