Зоряний пил
заметушився під ногами.
Вітер видмухує з мене тепло,
щоб влити в середину іншу свідомість:
холодний розрахунок і пиху...
А я міркую повсякденно
про теплі ковдри
затишних долонь,
про кави аромат,
про оксамитове торкання
вологих носиків кота і пса...
Гудіння нетрів
моїх доріг,
моїх сполоханих порогів
у нутрощах життя
і на звороті знань
я чую.
Я чую як зітхає ранок,
чолом об шибку льодяну орбпершись...
Як хилиться додолу
із коминів трояндовий димок...
Вночі здається чути :
і трепет зір,
і завмирання сухостою,
і кришталеві вигуки сніжинок,
які так радо притискаються до вітру...
Зоряний пил метушиться,
мов шум, немов шарудіння
збивається в купки,
сіється, в"ється в"юнком, чи барвінком
під ноги...
Сиплетися чарами місячне сяйво в бокали,
кубики льоду на дні, ніби сходинки в рай...
Заговори зі мною
проти ночі,
романтикою перших снігопадів,
наївністю найперших поцілунків,
димком вишневих дровенят,
хрумким солодким частуванням
зваб!
Замкни за мною простір простирадла,
на засуви міцних цілунків
замкни доранку.
Напни із ковдри чарівне вітрило,
улюбленого кольору Ассоль,
і вітром зоряним наповни
його марселеву і пружну плоть!
...не видме з мене
мерзенний вітросвист мого тепла,
бо в серці полумя серпневе,
бо в серці ніжності весна!!!
06.12.2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226780
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.12.2010
автор: gala.vita