«Двоє людей
дивилися крізь тюремні ґрати. Один бачив бруд, інший бачив зірки »
без автора
Навіщо в страхах тонути,
у темряві знемагати,
вдягати на душу пута,
садити її за ґрати?
Чому не радіти днині,
що випита до останку,
не тішитись з того дива,
що лине новим світанком?
Чому не всміхатись сонцю
чи краплі дощу прозорій,
і Янголу-охоронцю,
що сипле у ноги зорі?
Чи вірити їм не можеш,
бо серце до них байдуже?
Плюндруєш, ногами топчеш,
і... бачиш лише калюжі.
...Минулого не вернути -
майбутнього не вгадати.
Не дай же собі втонути.
Глянь - світлого так багато!..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=226045
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.12.2010
автор: Адель Станіславська