Може казати вголос це й не треба,
Але лукавства зроду не терплю.
Не хочу раю того, що на небі,
Я більше рай тут, на Землі, люблю.
І пекла не боюсь, що піді мною,
Бо я тут грішний на Землі не сам,
Ми живемо на ній тут так з тобою,
Що там внизу не снилося й чортам.
На власне серце маю всю надію,
Лише у ньому я господар собі сам.
Хочу щасливим буть – життю радію,
Буває важко – волю дам сльозам.
Серце – мій храм, у ньому мої мрії,
Мільйони спогадів, думок, ідей...
Туди ніхто вступити більш не сміє,
Бо там нема ні вікон, ні дверей.
Там не стоять колони мармурові,
Ікони теж не дивляться із рам.
Це храм Надії, Віри і Любові,
Який завжди чекає мене там.
Знаходжу час щодня зайти до нього,
Побути сам –на – сам, без суєти.
Якщо бажає раю хтось земного,
Відкрий свій храм в своєму серці й ти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=225196
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.11.2010
автор: vasyl