ми повинні рухатись наосліп
неважливо ніч це чи день втратив ніч
довіряти лиш своїй інтуїції і ритму серця
вбирати добро і запахи любові
цілувати квіти і пірнати за обрій
курити життя і гратися з богом
прокидатись і засинати одночасно
слухати тишу і думати ні про що
літати з птахами і знати всі мови світу
я зайшов на в помацки і побачив її
це був зайвий день у старому календарі
вона одразу помічала дотик мого погляду
і оберталась до мене коли мої очі
були прикуті ланцюгами до неї
я ніяковів і починав писати про все
що спадало мені на думку і
бачив як листя сиплеться а я
не в змозі нічого зробити
сонце тонуло за вікном
все втрачало свій звичайний сенс
площина ділилась на відрізки
а ті у свою чергу на точки без координат
час просто перестав існувати
життя зупинилось так і не розпочавши
свій відлік з точки нескінченність
вона бачила те що хотіла бачити
а я писав про все що бачив і думав
ходив наосліп своїми довоєнними картами
переступав через мінні поля і мертві тіла
хотів знайти той погляд у темноті
але не запам'ятав його
проста випадковість на зайвому кадрі
моєї плівки мого життя
ми повинні рухатись наосліп
неважливо ніч це чи день втратив ніч...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219891
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.11.2010
автор: Роман Штігер