Вражаюче синє небо просте.
Гармонійно його відзеркалюють вікна,
Вторить само собі, красу несе.
І просто так віками у нас диха.
До нього линуть шифри поцілунків,
Повітряна пошта несе багажі,
А небо спокійно вдягається в хутро
І йде погуляти само по собі...
Збираю пожитки в дорогу, так треба.
Налаштуюсь на довгий політ,
Щоб докричатись на вушко небу,
Аби мене починало любить!!!
Так, слів не забракне і хисту
І страху немає в любові.
Розчиняюсь в тумані іскристо,
Веселкою пурхну між зорі...
Може зваблю засніжене серце,
Гарячим подихом наснаги і жаги,
І неважливо, блисько чи далеко - скресне
Лід, вгамуються пекучі холоди...
Я заторкаю черево небесне гіллям,
Залоскочу крізь ситцеві тумани,
Тонкими струнами із павутини срібла
Припнеш мої цілунки, ніби талісмани...
Не побоюсь я слів кохання,
Нестерпно близько вже вуста мої.
Палають вогняні послання,
Човни на небосхилі стогнуть золоті.
І ти, закоханий у дивовижну кралю
І день і ніч картаєшся і серце краєш,
мов ангела чи шельму із дзвінкого гаю
За покликом душі, мене, земну, жадаєш!
01. 11. 2010р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=219634
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.11.2010
автор: gala.vita